Я народилась у славетному козацькому краю, де на кожному кроці зустрінеш історичну пам’ятку, почуєш народну пісню, казку або побачиш традиційні обряди наших пращурів. Тому для мене європейська спадщина - це ідентичність мене як українки. Але розповідь буде про іншу спадщину. Моє село розташоване на березі одного з найбільших водосховищ в Європі – Каховського. Це штучне водосховище, що виникло в результаті будівництва Каховської ГЕС на Дніпрі та стало не лише важливим енергетичним об'єктом, але й важливим водним шляхом та рекреаційною зоною. Місцевий поет говорив: «Де цілується море із полем, грає райдуга в краплі з весла». Я пам’ятаю, як ми відпочивали на березі Каховки, ловили рибу. Як курсували по ньому величезні лайнери і невеликі пасажирські теплоходи, вантажні баржі, пороми, вітрильники і човни. В нашому селі і сусідніх селах була вода, за допомогою якої ми вирощували овочі і фрукти.

24 лютого 2022р все змінило. Війна зруйнувала мирне життя. Кожен день і ніч ми потерпаємо від обстрілів. Зруйновані будинки мирних жителів, наша школа розбита, всі поля у вирвах. Половина сімей виїхала. Ворог на весні 2023р закрив шандори греблі і підняв рівень води в Каховському водосховищі до критичного. Такої повені не пам’ятали навіть старожили. Але найстрашніше сталося 6 червня – підрив Каховської ГЕС. Ми залишились без води і без Каховського водосховища.

Я поцікавилась історією рукотворного моря. Як і для чого його будували? У 1942 після введення в експлуатацію найпотужнішої у світі гідроелектростанція Ґранд-Кулі у Скелястих горах в США, у СРСР були заплановані одразу дві "великі будови комунізму" — Сталінградська та Каховська ГЕС. Цьому сприяло і посушливе літо 1946 року, що зумовило голодну зиму 1946-1947 років. Без наявності лісозахисних смуг і гарантованих резервуарів води підтримати врожайність на цій території неможливо. Було поставлено кілька завдань. Довести всьому світу, що радянська техніка найпередовіша, і ми збудуємо найбільше у світі водосховище за площею, обсягом води, а також зробимо найдовші у світі канали, чим будемо гарантувати зерновий район водою, також створення на півдні України району виробництва бавовника і рису. Планували зарибнити територію, завезли рибу з усіх регіонів, щоб ця риба схреститься і створиться новий вид риби, який дозволить різко збільшити забезпечення населення прісноводною рибою. 20 вересня 1950 року вийшла постанова Ради міністрів СРСР "Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів і зрошення земель південних районів України та північних районів Криму". Спочатку планували зробити Північно-Кримський канал судноплавним і з’єднати його з Азовським морем. По ньому хотіли перевозити до 10 мільйонів тон вантажів. ГЕС зводили в рамках задуму — "Великого плану перетворення природи".

Будівництво штучного моря розпочали наступного року після постанови. Роботи тривали п’ять років. Не шкодували нічого. Тому затопили 2,8 тисячі гектарів ріллі, 36 тисяч гектарів лук і сінокосів, а щонайгірше — майже сотню сіл, у яких проживало 37 тисяч осіб. На дні водойми опинилася історична місцевість Великий Луг, відома як місце дислокації кількох Запорозьких Січей. Жителів ніхто не питав, чи бажають вони покидати рідні домівки. Їх просто зобов’язали переселитися у нові села на берегах водосховища. Так наше село Добра Надія перенесли з плавні на бугор. Довженко написав: "Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло".

Каховську ГЕС урочисто відкрили 18 жовтня 1955 року. Електричний струм мав іти на нові промислові підприємства та на роботу насосних станцій іригаційних мереж. Об’єми перевищували потреби. Щоб використовувати стільки струму, у Херсоні побудували велетенський бавовняна-паперовий комбінат. Створили спеціальні зрошувальні системи. На вирощення однієї тони бавовнику витрачали 10 тисяч тон води. Але врожайність виявилася настільки низькою, що її навіть не фіксували у статистичних збірниках. Через кілька років припинили вирощувати бавовник.

Невдовзі з’ясували, що математичні розрахунки — помилкові. Велетенської водойми виявилося замало, щоб забезпечити цілу мережу зрошувальних каналів. Довелося копати ще чотири водосховища — Київське, Кременчуцьке, Середньодніпровське та Канівське. Оросили майже 400 тисяч гектарів землі. Кількість виловленої риби зросла утричі.

Були і негативні наслідки рукотворного моря. Вода з Каховського моря від моменту його відкриття дуже забруднилася. Як наслідок — влітку "квітне" до 80% його площі. Були проблеми з підтопленням і підняттям рівня ґрунтових вод.

Каховське водосховище стало втіленням невблаганного і суперечливого прогресу, який разом із беззаперечними здобутками спричинив також і чималі проблеми та завдав суттєвої шкоди довкіллю. Утім, минуло багато десятиліть, люди і природа змирились і, наскільки це було можливим, зцілились. Якби не злочинні дії російських окупантів, Каховська ГЕС вже ніколи не завдала б жодної нової неочікуваної шкоди, працюючи натомість на добробут українців.

Місцевість, яка залишилася від Каховського водосховища - це не просто місце на карті, це частина моєї душі, моя європейська спадщина, яка завжди буде жити в моєму серці, нагадуючи про історичне минуле.